Історія української геологічної галузі

Офіційна історія геологічної служби України розпочалася 1 лютого 
1918 року, коли тогочасним урядом було затверджено статут і штат Українського геологічного комітету.
Але геологічні дослідження на теренах України проводилися ще з давніх часів і передували виникненню і розвитку деяких галузей гірничого промислу: розробка і плавка залізних руд і благородних металів, добування солі з ропи і родовищ, будівельного каменю, гончарних глин тощо.
До організації Геологічного комітету Росії (1882 p.) дослідження на території України мали епізодичний характер. Вони виконувались окремими вітчизняними та зарубіжними дослідниками (С. Гмелин, П. Паллас та ін.) 
і полягали у вивченні геологічної будови окремих районів, встановленні головних геологічних систем та накопиченні розрізненого фактичного матеріалу. На цей час припадають відкриття кам'яного вугілля Донбасу 
(Г. Капустін), криворізьких залізних руд (В. Зуєв, І. Леваківський) та перші публікації з геології Карпат (С. Сташиць). У 30-х роках XIX сторіччя відомим промисловцем А. Демидовим організовується експедиція для вивчення півдня Росії, включаючи територію східної України, з метою «учредить 
в Новороссийском крае каменноугольное и железное производство». Матеріали експедиції стали передумовою для стратиграфічного розчленування геологічних комплексів як основи наступного картування.
Перші узагальнення геологічних матеріалів знайшли відображення на схематичних картах Київської (К. Феофілактов, 1874 p.) і Херсонської 
(М. Барбот-де-Марні, 1869 p.) губерній, геологічній карті Бессарабії масштабу
1: 420 000 (І. Сінцов, 1882 р.). У 1872 році Гірничим департаментом за матеріалами братів Носових видається пластова гірничопромислова карта Донбасу, на якій вперше були окреслені межі Донецького басейну, відображені пласти вугілля, вапняків та пісковиків, окреслені головні риси тектонічної будови. Узагальненням досліджень Західної України, яка на той час входила до складу Австро-Угорської імперії, стала геологічна карта Австро-Угорщини масштабу 1: 576 000 (Ф. Хауер, 1865 p.). Питаннями стратиграфії Карпат займалися К. Пауль, Е. Тітце та ін., вулканітів – 
Ф. Ріхтгофен, 1859 p., походженням кліпренів – Г. Штах, 1871 p., 
M. Неймар, 1871 p.
Бурхлива історія Західної України зумовила участь у геологічних її дослідженнях геологів багатьох країн (Австро-Угорщина, Польща, Чехословаччина, Румунія). У Східній Україні геологічні дослідження виконувались під егідою Геологічного комітету, створеного за активної участі О. Карпінського у Петербурзі. Комітет був зразковим науково-виробничим закладом Росії, який зумів за короткий час, при досить невеликій чисельності організувати планомірні дослідження для складання Загальної геологічної карти Росії та детальної роботи у гірничопромислових районах. У Києві за завданнями Геологічного комітету працювали 
К. Феофілактов, В. Тарасенко, B. Лучицький і багато інших геологів. Але було очевидно, що упоратися з великими завданнями геологічного вивчення території Росії Геологічному комітету не під силу. Ідеї створення відділень комітету в різних регіонах країни визрівали як у самому комітеті, так і на місцях.
На початку ХХ століття геологічна вивченість України була низькою через відсутність єдиної державної геологічної служби. З початком першої світової війни потреба в такій службі загострилася, і в Києві було створене гідрогеологічне відділення для армій Південно-Західного фронту.
На початку 1917 р. за ініціативою О.Ферсмана тут організовано відділ сировини Комітету військово-технічної допомоги фронту, який очолив професор Київського університету Bолодимир Лучицький. У листопаді 
1917 p. він склав доповідну записку «До питання про утворення Українського геологічного комітету в Києві» і проект його статуту, де аргументовано доводилась необхідність такої установи для геологічного вивчення території України. В основу проекту статуту Українського геологічного комітету (УГК) було покладено статут Петербурзького Геологічного комітету, але з однією принциповою відмінністю. На думку Лучицького, УГК мав бути позаурядовим міжвідомчим закладом (Геологічний комітет у Петербурзі формувався 
і розвивався в межах Гірничого департаменту, підпорядкованого Міністерству торгівлі і промисловості), оскільки результати досліджень були необхідні не тільки для розвитку промисловості, а й будівництва, транспорту, військових потреб і навіть медицини. Дійсно, розгортати геологічні дослідження було раціональніше на міжвідомчій багатоцільовій основі. На жаль, ця принципова позиція УГК не була реалізована в ті роки, але залишилася в його статуті, 
і новий заклад на практиці керувався ним, обслуговуючи потреби різних державних органів та відомств.
B. Лучицький та його соратники включили до статуту УГК положення про те, що Комітет ставить за мету координацію і об'єднання всіх робіт, що здійснювалися на території України. Таким чином, вони намагалися реалізувати прагнення передових геологів Росії, засновників та організаторів Геологічного комітету в Петербурзі створити ефективну науково-практичну організацію, здатну вирішувати найскладніші не лише прикладні, а й фундаментальні наукові проблеми геології.
Після визначення характеру та завдань нового закладу були здійснені конкретні заходи з його організації. За дорученням київських геологів 
B. Лучицький розпочав переговори з товаришем міністра торгівлі та промисловості Центральної Ради І. Ганицьким. На той час в Міністерстві ще не було сформоване гірниче відомство, що дозволило б повніше реалізувати концепцію УГК, розроблену київськими геологами. У результаті статут 
і штати УГК були затверджені урядом, і з 1 лютого 1918 p. почалася офіційна історія Українського геологічного комітету при державному секретаріаті торгівлі. До першого складу УГК увійшли: B. Лучицький (директор) і геологи Г. Буреній, Б. Лічков, В. Мокринський та В. Різниченко. Влітку 1918 року 
до складу УГК були ще введені I. Гінзбург, M. Безбородько, K. Тимофеєв, 
В. Чирвінський, Ф. Швець, М. Архангельська, згодом M. Ожегова.
Діяльність Комітету у 1918 p. була виключно лабораторно-кабінетною: складні політичні і воєнні події не дали змоги розпочати польові дослідження. Укргеолком розпочав збирання і систематизацію всіх матеріалів з геології, що були накопичені на той час, складання інформативнішої геологічної карти у 25-верстовому масштабі, корисних копалин і будівельних матеріалів — у 10-верстовому, каталогізації усіх свердловин, геохімічних та інших лабораторних аналізів корисних копалин, місцезнаходжень джерел, озер і грязей, адресних даних фабрик, установ, рудників, кар'єрів і родовищ корисних копалин.
Представники Комітету брали активну участь у засіданнях комісії гірничо-земельного права, у з'їздах з питань кераміки, торфу, бурого вугілля тощо. Уже у 1918 p. УГК дав велику кількість відповідей на запити різних відомств стосовно місцезнаходження кам'яного та бурого вугілля, кременів, глин, графіту.
У роки громадянської війни неможливими стали не тільки польові дослідження, а й роботи взагалі. Геологічний комітет фактично не отримував ніяких коштів для своєї діяльності. У цей час УГК уклав угоду 
з Управлінням гірничопромислових розвідок Південно-Західного району «Південзахідпромрозвідка» (воно виникло одразу після революції) для гірничих розвідок надр України, і на його кошти відправив на польові роботи 10 партій. В. Різниченко вивчав жорнові пісковики Канівського, Могилівського і Ямпільського районів; B. Лучицький і P. Палій вели геологічну зйомку прикордонного району Поділля з вивченням родовищ літографічного каменю; В. Чирвінський досліджував буровугільні поклади Херсонщини (сучасної Кіровоградської області); M. Безбородько вивчав геологію щодо будівельних матеріалів Поділля; О. Красовський почав геологічну зйомку Брацлавського і Ольгопільського повітів у зв'язку з пошуками залізно-марганцевих руд; I. Гінзбург і P. Палій вивчали Подільські родовища гіпсу; О. Зеленко досліджував графіти Побужжя; восени 1921 p. P. Виржиківський виконав рекогносцирування Подільського фосфоритового району і розробив план відродження фосфоритної промисловості.
Уже в перші роки радянської влади виникла необхідність націоналізації гірничої промисловості й інших галузей господарства та у виконанні геологорозвідувальних робіт для відновлення вуглевидобутку в Україні. 
В 1919 р. в Харкові у складі Гірничого управління РНГ України було організовано Укрпромрозвідку. Та оскільки вона не справлялася зі своїми завданнями, при промислових організаціях почали створюватися самостійні геологорозвідувальні підрозділи. Першу таку організацію в Донбасі було створено в 1921 р. у складі Центрального правління кам'яновугільної промисловості (ЦПКП) у м. Бахмуті, яке потім було реорганізовано в Управління Державної кам'яновугільної промисловості (УДКП), а пізніше – 
в об'єднання «Донвугілля». В 1929 p. на його базі в м. Артемівськ виник трест «Донбасвуглерозвідка». Поряд зі значним ростом геологорозвідувальних робіт у Донбасі і Кривбасі геологічні дослідження проводилися також 
і в інших районах республіки.
У 1922 p. геологічну службу України було кардинально реорганізовано. 
З 1 жовтня 1922 р., у зв'язку із затвердженням нового положення про Геологічний комітет у Петрограді, УГК було реорганізовано в автономну філію останнього і, залишаючись загальноукраїнським геологічним закладом, він мусив продовжувати дослідження всієї території республіки. Одночасно прийнято рішення про приєднання до Українського відділення Геологічного комітету (УВГК) «Південзахідпромрозвідки». У цілому ця реорганізація мала позитивне значення для зміцнення Геолкому України і була пов'язана з централізацією геологічної служби у країні: вперше визначився постійний штат УВГК – 23 одиниці (голова і завідуючий розвідувальними роботами – 
B. Лучицький).
Співробітники комітету здійснювали польові та камеральні роботи. Геологи вивчали і узагальнювали матеріали по всіх регіонах України. На республіканські кошти В. Мокринський розвідав родовища каолінів у Київському і Подільському повітах, P. Виржиківський – фосфоритні родовиша Могилівського повіту на Поділлі, які мали виняткове значення для відродження в Україні фосфоритової, фарфорової і паперової промисловості. У зв'язку зі зсувами у Києві була виконана детальна геологічна зйомка, результатом якої стала геологічна карта міста. Ця робота поклала початок планомірної боротьби з київськими зсувами.
Новим у діяльності УВГК у 1923 – 1924 pp. стало складання карт різноманітних геологічних систем, систематизація наявної геологічної літератури, складання оглядів гірничої промисловості України. Було видано збірник про корисні копалини, куди увійшли розділи: 1) Вугілля України 
(Б. Личков), 2) Графіти України (В. Чирвінський), 3) Каолінові родовища Подолії (А. Зеленко), 4) Залізна руда Волині (С. Коклик), 5) Нікопольське родовище марганцю (М. Черногорова), 6) Ртуть України (M. Ожегова).
У період з 27.12.1924 р. по 03.01.1925 р. у Києві проходив Перший Всеукраїнський з'їзд з вивчення продуктивних сил і народного господарства України, в якому геологи УВГК брали активну участь. Підбиваючи підсумки проведених робіт, вони із задоволенням відмічали, що 8-річний шлях, пройдений ними разом з молодою державою, вже дав помітні результати 
і в промисловості, і в сільському господарстві. На межі 1924 – 1925 pp. різко зменшились асигнування УВГК, що скоротило штати відділення. У квітні 
1925 р. Раднарком УРСР виділив із резервного фонду 25 тис. крб, і така підтримка відновила нормальну діяльність геологічної установи. По регіональній геології продовжувалась триверстова зйомка (партії 
P. Виржиківського, В. Чирвінського, Г. Буреніна); партії B. Лучицького і Б. Личкова займалися 
10-верстовою 31-го й 32-го листів, велася детальна зйомка Канівських дислокацій; Побузька партія В. Мокринського займалася пошуками каолінів, графіту і залізних руд; партія P. Палія – фосфоритів; партія Й. Танатара – вивченням газоносності Приазов'я.
У 1926 р. в Ленінграді відбулися важливі зміни в політиці Геолкому щодо своїх відділень. Була розширена організаційна, наукова і частково фінансова допомога їм. При Укргеолкомі були організовані секції геологічної зйомки, гідрогеологічна, петрографічна, палеонтологічна; засновані шліфувальна майстерня, хімічна лабораторія. У 1926-1927 pp. становище Укргеолкому зміцнилось. Значно зросли його штати і фінансові можливості. Неабияке значення для зміцнення Комітету мали організація і проведення у 1926 p. 
в Києві Другого Всесоюзного геологічного з'їзду.
На урочистому засіданні 12 березня 1928 року підбито підсумки десятилітньої діяльності УВГК. Протягом цього періоду були закладені основи систематичного вивчення найголовніших корисних копалин, складено геологічну і гідрогеологічну карти і карту корисних копалин; одержано нові дані щодо стратифікації докембрію Українського щита, палеозою Поділля і мезокайнозою Дніпровсько-донецької западини; виявлено нові дислокації в районі Канева і Придністров'я; досягнуто певних успіхів у відкритті родовищ бурого вугілля, каолінів, фосфоритів, марганцю, залізної руди, графітів, будівельних матеріалів.
У жовтні 1929 р. УВГК реорганізовано в Українське районне геологорозвідувальне управління (УРГРУ), що увійшло до складу Головного геологорозвідувального управління при ВРНГ СРСР (колишній Геолком СРСР). Директором УРГРУ призначено Д. Мельникова.
До другого десятиріччя свого існування УРГРУ увійшло великим, згуртованим колективом – нечисленна група ентузіастів-геологів перших років радянської влади виросла у потужну організацію, здатну вирішувати найважливіші народногосподарські завдання.
У зв'язку з постійним збільшенням обсягів робіт та штатом працівників ускладнювалась і структура УРГРУ. Це супроводжувалось численними внутрішніми перебудовами: виникали нові відділи, які то збільшувалися, 
то дробились, змінювалися їхні назви, функції і склад співробітників.
Часто змінювалася назва й самого закладу, і він переходив у підпорядкування різним урядовим органам. Очевидно, в кожному окремому випадку все це було зумовлено потребами та умовами роботи, а також характером конкретних завдань.
У складі УРГРУ було багато польових партій, які займалися пошуками і розвідкою нерудної сировини (гіпс, будівельні вапняки, доломіт, фосфорит, графіт, цементна сировина, кварцит, будматеріали), бурого вугілля, поліметалів. Проводилась триверстова геологічна зйомка.
У вересні 1931 p. УРГРУ перетворено в Український геологорозвідувальний трест (УГРТ) у складі Всесоюзного об'єднання «Союзгеолрозвідка» Головгеології Наркомважпрому СРСР, який проіснував до 1938 p. Рада Народного Господарства УРСР прийняла рішення про введення в УРСР балансового обліку розвіданих запасів і складання щорічних балансів таких запасів, про проведення інвентаризації надр і т.п. УГРТ перетворився 
в значну науково-виробничу організацію – одну з передових і найбільших у СРСР.
У складі УГРТ в 1931 p. існували п'ять виробничих геологорозвідувальних баз, єдиний республіканський науково-дослідний геологорозвідувальний інститут (УкрНДГРІ), завод бурової техніки із цехом для виробництва бурового дробу, майстерня точних (в основному геофізичних) інструментів, конструкторське бюро і учбовий комбінат.
Геологічні дослідження з пошуків і розвідки корисних копалин України, що проводились, базувалися на копітких наукових дослідженнях, підкріплювались ними; наукова думка і практичне вирішення геологічних завдань були об'єднані в одне ціле, вони доповнювали одне одного. Це досягнуто завдяки роботі видатних вчених-геологів, які складали міцне й активне ядро. Проводячи професорсько-викладацьку роботу у вузах України, в тому числі й у Київському гірничо-геологічному інституті, вони 
не припиняли роботи в УРГРУ і, не дивлячись на зайнятість, увесь польовий період присвячували геологічній роботі в полі.
У проведенні геологічних досліджень особлива увага приділялась пошукам 
і розвідці подільських, кролевецьких та ізюмських фосфоритів, вапняків для цукрової промисловості. Проводилися спеціальні розвідувальні роботи 
з вивчення мідних руд Донбасу.
За спеціальним завданням Союзгеолрозвідки була організована підготовка матеріалів до складання нарису «Геологія СРСР» і геологічної карти його Європейської частини та суміжних з нею областей Середньої Азії. Цю роботу доручено В. Чирвінському.
Тривало й складання триверстової і одноверстової карт.
Широкими пошуково-розвідувальними роботами була охоплена вся територія України: на марганець, кольорові метали, буре вугілля, гірничорудну та хімічну сировину, будматеріали.
Проте, вітчизняні геологи не зупинялися на досягнутому, адже пошуки ще не відповідали потребам промисловості, необхідним було прискорення темпів.
У 1932 році Український геологорозвідувальний трест реорганізовано в Український геолого-гідрогеодезичний (УГГГТ). Його керівником став 
Б. Фаст.
Під новою назвою трест продовжував безперервно нарощувати темпи робіт, брав активну участь у кампанії з виконання найважливішого завдання – ліквідації відставання, підвищення темпів й ефективності праці.
Працівники тресту були свідками великих і радісних подій у житті країни – 
у жовтні 1932 року відбувся урочистий запуск Дніпрогесу. Приємно усвідомлювати, що в це велике будівництво вкладено немало праці геологів тресту.
Стояли великі і відповідальні завдання – здійснення робіт з вирішення проблеми «Великого Донбасу», «Великого Дніпра» та ряду інших, що не терпіли зволікань.
Для зосередження єдиного геологічного керівництва в Києві ліквідували усі раніше організовані геологічні бази, за винятком Криворізької (реорганізованої в Криворізький залізо-марганцеворудний геолого-гідрогеодезичний комбінат) і Донецької.
У цей час відновлені геологічні дослідження в Нагольному кряжі під керівництвом гірничого інженера А. Дорофеєва, в результаті чого виявлено кілька нових точок поліметалічних рудопроявів.
Розпочато складання геологічної карти масштабу 1: 1 000 000 і підготовку матеріалів для створення збірника з геології України.
У 1935 p. УГГГТ перейменовано в Український геологічний трест (УГТ) при Головному геолого-гідрогеологічному управлінні Наркомважпрому СРСР. Тут зосереджені практично всі геологорозвідувальні роботи республіки, за винятком розвідувальних робіт на вугілля в Донбасі та залізних руд у Кривбасі, де вони виконувалися спеціалізованими організаціями.
Основним завданням тресту в геологічних дослідженнях 1935 року стала комплексна розвідка поліметалічних руд Нагольного кряжу. Ці роботи виконувались на підставі наказу Наркомважпрому. В той же час розпочинаються пошукові роботи на рідкісні і малі метали, в основному – відбір проб бурого вугілля, горючих сланців, залізних і марганцевих руд 
і каолінів на ванадій та інші елементи. В невеликих обсягах проводиться шліхове апробування.
Виняткове значення надавалося пошукам і розвідці газу в Приазов'ї і Мелітопольському районі.
З 1935 року передбачалося широке розгортання геологознімальних робіт 
із середньо- і великомасштабного картування. Виконувалися гідрогеологічні дослідження: артезіанські води ДДЗ та Причорноморської западини, підземні – УЩ, гідрогеологія буровугільних родовищ, інженерно-геологічна зйомка Києва, дослідження ділянок по трасах залізничних мостів Каракуббуду тощо. Значною подією того часу був розвиток геологорозвідувальних робіт на нафту і газ в республіці, тому в 1940 p. створено нову організацію – «Укрнафтопромрозвідка» Головнафтогазрозвідки Наркомату нафтової промисловості СРСР для підготовки та промислової розвідки нафтоносних структур. Обсяги геологорозвідувальних робіт на нафту значно зросли. 
За час з 1936 по 1941 pp. тільки на Роменській площі пробурено 54 колонкових свердловин глибиною 200 – 600 м і 48 роторних глибиною від 300 до 2 114 м, що дало можливість відкрити і ввести Роменське нафтове родовище в експлуатацію. Одночасно тривали геологорозвідувальні роботи на нафту і газ на інших площах Дніпровсько-донецької та Причорноморської западин і на околицях Донбасу.
Намічені геологами плани зірвано в періодом культу особи, «розкриттям шкідництва», «виявленням» і знищенням «ворогів народу».
Почали безслідно зникати визначні спеціалісти, керівники робіт, рядові геологи і робітники допоміжних служб. У трагічні 1936-1938 роки в гутабівських таборах закатовані відомі геологи України M. Безбородько, 
П. Василенко, Д. Бабенко, P. Виржиківський, О. Галака, Ю. Дубяга, 
Ф. Лисенко, І. Лепікаш, П. Нечипоренко, М. Світальський, С. Гембіцький та ін. Після спілкування із співробітниками НКВС покінчив з життям B. Крокос. 
Не повернулися з таборів Я. Лепченко, Ф. Полоньський, О. Цитович. Після відбуття каторжних робіт протягом 15 – 25 років повернулися і померли в Україні О. Милай, І. Педан, І. Сагайдак, А. Савенко, І. Піддубний, І. Мікей та багато інших.
У 1938 p. Український геологічний трест перетворено на Геологічне управління УРСР, яке з 1939 p. перейшло в підпорядкування Комітету в справах геології при Раді Народних Комісарів СРСР (керівник – В. Кандиба).
Основними напрямами були: проведення пошуково-розвідувальних робіт на нерудну сировину, гідрогеологічні дослідження, геофізичні та пошуково-розвідувальні роботи. Велику увагу приділяли проведенню комплексних геологічних досліджень на Нагольному кряжі і розвідувальних робіт на марганець на Нікопольському родовищі, розвідці графітів (Завальєвське родовище) тощо. Складалася петрографічна карта Українського кристалічного масиву, геологічні карти середнього і великого масштабів, а також дрібномасштабні – оглядові.
Для координації геологічних досліджень на території західних областей (після приєднання до УРСР Буковини і Хотинського, Ізмаїльського й Акерманського округів Бессарабії) у м. Львові організовується Львівське відділення Геологічного управління. Карпатський науково-дослідний інститут (Кар. НДГІ), що знаходився в Бориславі, також передається в підпорядкування Геологічного управління. Сфера діяльності управління розширюється, створюється велика кількість партій з пошуків і розвідки різних видів корисних копалин і геологічного картування.
У 1941 p. Геологічне управління УРСР перейменоване на Українське геологічне управління (УГУ), начальник УГУ – Г. Володін.
Велика Вітчизняна війна з фашистською Німеччиною зупинила геологорозвідувальні роботи в Україні; найважливіші підприємства і організації перебазовані на Схід. У гранично скороченому складі працівники УГУ в Казахстані активно працювали і надійно зберегли власні багаті матеріали, 
а більшість геологів була на фронті.
Наприкінці 1943 p. – на початку 1944 p., після звільнення території України від фашистських окупантів, УГУ повернулося з евакуації до Києва і почало організацію геологорозвідувальних робіт для відновлення народного господарства республіки. Розпочалася відбудова шахт і рудників, відновилися пошуки корисних копалин. У порівняно короткий строк виконано величезний обсяг геологічних досліджень у межах Великого Донбасу, Кривого Рога, Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Велике значення надавалося геологічній службі, яка стала однією з найважливіших галузей народного господарства. Перед геологами республіки і країни в цілому поставлено завдання збільшити запаси корисних копалин і створити їхній резерв.
У 1946 році Українське геологічне управління перейменовано в Українське державне геологічне управління (УДГУ), начальник УДГУ – B. Кузьменко. 
У 1948 році його знову перейменовано в Українське геологічне управління (начальник УГУ – М. Котиков).
У п'ятдесятих роках геологорозвідувальна служба України зазнає корінних змін. Рішенням Ради Міністрів УРСР від 22 липня 1957 p. створено Головне управління геології та охорони надр при Раді Міністрів СРСР – Головгеологія УРСР. На неї покладалися функції республіканського органу геологічної служби, у зв'язку з чим до неї включені всі основні геологорозвідувальні організації, в тому числі й ті, що входили раніше до складу інших міністерств і відомств. Начальником Головгеології УРСР став П. Надьожин.
Після проведеної в 1957 p. перебудови основними виробничими організаціями Головгеології УРСР стали комплексні територіальні геологорозвідувальні трести «Київгеологія», «Дніпрогеологія», «Артемгеологія», «Луганськгеологія», «Кривбасгеологія», які виконували пошукові та розвідувальні роботи на всі види корисних копалин. Водночас на базі «Укрсхіднафторозвідки» створюються три трести: Чернігівський, Полтавський і Харківський; на базі об'єднання «Укргаз» у Львові – «Львівнафтогазрозвідка», а на півдні республіки – трест «Кримнафтогазрозвідка». Всі вони в період з 1957 по 1959 pp. також увійшли до складу Головгеології УРСР. У 1964 р. на базі Дніпропетровської геофізичної експедиції тресту «Укргеофізрозвідка» Головгеології УРСР створено Центральну геофізичну експедицію, яка у вересні 1965 p. стала трестом «Дніпрогеофізика».
На початку 1965 p. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18.02.1965 p. Головгеологію реорганізовано в Державний геологічний комітет при Раді Міністрів УРСР (начальник – П. Надьожин).
А вже наприкінці того ж року його було перетворено в Міністерство геології УРСР. Міністри: М. Котиков (23.10.65 – 18.10.67), П. Шпак (18.10.67 – 14.07.82), М. Гавриленко (29.07.82 – 31.12.87). До системи Міністерства увійшли всі геологічні організації та підприємства колишнього Держгеолкому УРСР.
Далі відбулося ще декілька перейменувань: з 1 січня 1988 p. Міністерство геології УРСР реорганізовано у Геологічне виробниче об'єднання «Укргеологія» Міністерства геології СРСР. Голова ГВО – М.М. Гавриленко.
1 вересня 1988 р. ГВО «Укргеологія» стало Головним координаційним геологічним управлінням (ГКГУ) Міністерства геології СРСР (начальник ГКГУ – М. Гавриленко).
За роки незалежності українська геологічна служба неодноразово зазнавала структурних змін – від Державного Комітету України по геології та використанню надр, Державної геологічної служби до Державної служби геології та надр України (Держгеонадра України), яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Але, незважаючи на постійні реорганізації, українськими геологами створено потужну мінерально-сировинну базу, а їх праця сприяє оздоровленню національної економіки і підвищенню добробуту українського народу.